У країнах з так званою „наполеонівською” адміністративною системою розвиток кадастру розпочався у XIX столітті. Наприклад, у Франції – кадастр було створено у 1807 році, а у Італії – у 1886 році.

Правда, при дотриманні всіх традицій, основні засади сучасного французького кадастру зазначені все ж таки у Законі від 18 липня 1974 року. Основні засади італійського кадастру вказані у Декреті № 650 від 1972 року.

Головною метою „наполеонівського” кадастру є забезпечення оподаткування об’єктів власності.

Як відомо з історії, Імператор Наполеон Бонапарт, створюючи кадастр земель та нерухомості, мав на меті, щоб кадастрова система слугувала для забезпечення юридичного захисту власності. Правда, як виявилося пізніше, зазначена ідея так й не була реалізована за всю історію існування системи. Як наслідок, „наполеонівський” кадастр є, перш за все, „фіскальним” кадастром, а не держустановою, котра встановлює юридичні факти виникнення права власності на землю.

З часом, до фіскальної функції кадастру, у зв’язку з переходом до ринкових відносин, у багатьох країнах з „наполеонівською” системою виникає гостра необхідність створення, окрім кадастрового реєстру, ще й спецреєстру прав власності стосовно нерухомості.

Таким чином, фактично була реалізована не система реєстрації прав, а система їх публікації перед сторонніми особами. У порівнянні з Німеччиною, Великою Британією, де реєстрація є основою для визнання прав та гарантується державою.

 

***

У країнах з „наполеонівською” системою кадастр підпорядковується міністерствам, котрі регулюють національну економіку та фінанси. Через це у кадастрі збирається тільки та інформація, котра необхідна для цілей керування оподаткуванням. У той час, як інформація про землю, її якості, природні ресурси зібрана у інформаційних системах Мінсільськгоспу чи Мінекономіки.

Не менш важливим фактом є й те, що у „наполеонівській” системі національний кадастр – централізована система, котра керується виключно державою на основі законодавчих актів країни.  При цьому функції практичного виконання робіт передані на рівень муніципалітетів (областей), де знаходяться відповідні підрозділи кадастрової служби.

Взагалі ж, „наполеонівська” кадастрова система складається з двох частин – картографічної та документальної (текстової) підсистем.

 

***

У реєстрі нерухомості, котрий є окремим органом, хоча й тісно зв’язаним з кадастровим реєстром, зазначені:  

·         реальні права власника стосовно нерухомості;

·         юридичні акти (купівлю-продаж, рішення про трансакції, цензи, право на надра, сервітути);

·         інтереси третіх осіб;

·         обмеження прав власності;

·         іпотека, кредити.

Реєстр нерухомості базується на базі комп’ютерних технологій, котрі дозволяють легко оперувати оперувати записами про 40 млн. власників та біля 94 млн. парцелл.

Крім того, у автоматизованому режимі користувачі кадастрової системи отримають усю необхідну інформацію та роздрукувати необхідні документи.

Наприклад, у Франції система реєстрації фактично складається з 353 реестрів, що об’єднані у 6 групах.

Реєстр нерухомості передбачає наявність Головного реєстратора, котра несе особисту відповідальність за правильність даних у реєстрі.

Крім того, оцінки нерухомості у „наполеонівській” системі базується на основі рентної, а не ринкової вартості. Правда, за висновками багатьох експертів, зазначений підхід відживає себе, оскільки вимагає громіздкої не ефективної системи оцінки.

 

***

До речі, такий самий підхід, як і у Франції, котрий базується на „кадастровій ренті”, застосовується у Іспанії. Наприклад, у цій країні до 1985 року фактично не існувало кадастру у його європейському розумінні.

В Іспанії багато разів робилися спроби встановити кадастрову систему європейського типу, але в умовах авторитаризму вони стикалися на спротив великих землевласників та владних структур. Впровадження сучасної системи європейського типу Мадрид розпочав лише у 1987 році, практично через 9 років після прийняття Конституції 1978 року. Тільки  після цього у країні розпочалися глибокі економічні реформи.

Офіційно іспанський кадастр було засновано у 1845 році. Проте, лише у 1906 році закон про кадастр (Law of Саdаstrе) встановив правила виконання робіт. Головна мета закону полягала у створенні земельного реєстру. Потім до 1964 року був тільки сільський кадастр, а з часом розпочалися роботи по міському кадастру. Як наслідок, на даний момент міський кадастр є найважливішим внаслідок високого прибутку від оподаткування.

У 1978 році під час реформи системи оподаткування було встановлено, що податки на нерухомість повинні збиратися місцевою владою. У свою чергу, податок на нерухомість складає основний річний дохід для місцевої влади, а система оподаткування заснована на кадастрових даних. Ця причина разом з важливістю кадастрових даних для багатьох застосувань, стала для уряду Іспанії приводом розпочати у 1982 році комплексне відновлення кадастру з метою досягнення високої якості кадастрових даних, котрі базуються на точній та постійно відновлюваній картографічній основі.