Затвердження Інструкції про встановлення
(відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення
межовими знаками зумовлене наступними
фактами.
Відповідно до вимог діючого законодавства України,
землевласники (землекористувачі) можуть приступити до використання земельних
ділянок, що перебувають у їх власності або користуванні, в тому числі на умовах
оренди, за умов встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок та
закріплення їх межовими знаками встановленого зразка. На сьогоднішній день,
згідно із пунктом 2 статті 106 Земельного кодексу України, види межових знаків
і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з
питань земельних ресурсів. Проте через відсутність затверджених Держкомземом
видів межових знаків та порядку встановлення (відновлення) меж процес
забезпечення законності виконання вимог діючого законодавства України щодо
межування земель не має чіткого правового підґрунтя. Подібна ситуація може
призвести до численних судових позовів та спірних питань, пов’язаних із
реалізацією землевласників (землекористувачів) своїх прав на землю. У
практичному аспекті більшість робіт щодо оформлення правовстановлюючих
документів на земельні ділянки виконуються із порушеннями саме на стадії
визначення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок та їх закріплення
межовими знаками встановленого зразка. Однак більшість межових знаків, що
здаються за актом під нагляд на збереження землевласникам та землекористувачам,
у тому числі орендарям, проводиться лише на папері, або по умовних межах в
натурі (на місцевості), без процедури їх уточнення. Тому питання щодо
правомірності використання земельних ділянок є актуальним.
Пунктом д статті 56 Закону України «Про землеустрій»
передбачене включення до складу технічної документації із землеустрою щодо
складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, акт
прийому-передачі межових знаків на зберігання, так само як і пунктами 1.12-1.14
Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних
актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування
земельною ділянкою та договорів оренди землі. Але існування практики паперового
підтвердження межування без фактичного встановлення в натурі (на місцевості)
межових знаків встановленого зразка є вкрай негативним явищем.
Реалії сьогодення у своїй більшості зводяться до
паперового вирішення питання гарантування права користування, володіння та
розпорядження земельними ділянками без чіткого визначення в натурі (на
місцевості), що відкладає свій відбиток на низьку інвестиційну привабливість
земель України.
За умов відсутності встановлених зразків межових
знаків землевласники (землекористувачі) користуються різними предметами на
місцевості, які легко переміщуються, умовними межами або ігнорують їх взагалі,
що призводить до самозахоплення сусідніх земельних ділянок і можливих спірних
питань у майбутньому.
Необхідно відзначити, що підпунктом е пункту 1 статті
211 Земельного кодексу України передбачена відповідальність за знищення межових
знаків, а статтею 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення
встановлено накладання штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Проте механізм фіскального впливу має прогалину в частині
відсутності встановлених зразків межових знаків, що не в повній мірі дає
можливість контролюючим органам вживати всіх необхідних заходів.
Беручи до уваги прагнення нашої держави до
забезпечення високого рівня гарантування прав на землю, існує необхідність
створення умов для виконання вимог діючого законодавства України у частині
встановлення межових знаків відповідного зразка та їх впровадження.
